Продав телефон, коли не було продавця біля вітрини — і знайшов своє покликання
Сьогодні я підприємець із трьома напрямами бізнесу. Перший - це 4GSTAR, компанія, яка займається інтернетом у важкодоступних місцях і транспорті. Другий напрям - консалтинг, який із часом еволюціонував від рекрутингу до побудови систем управління для бізнесу. І третій - коучинг для підприємців під брендом «Ясність».
Мій шлях почався з техніки. У 16 років я дуже хотів працювати з мобільними телефонами, але мене нікуди не брали. Тому я влаштувався кур’єром у салон мобільного зв’язку. У якийсь момент біля вітрини просто не було продавця, зайшов клієнт, і я продав телефон. Саме тоді для мене відкрився світ продажів і підприємництва.
У 2005 році я фактично став власником мережі салонів мобільного зв’язку через форс-мажор. Мій роботодавець просто зник, а орендодавці сказали: «Тепер ти керуєш». Я вчився підприємництву в реальному часі: домовлявся з постачальниками про відтермінування платежів, заповнював вітрини муляжами телефонів від мерчандайзерів і будував продажі через сервіс та комунікацію з клієнтами.
У 2008 році криза практично обвалила ринок. Курс долара різко зріс, попит на телефони впав, і у свої 20 років я зайшов у 2009 рік із боргами понад 50 тисяч доларів.
Саме тоді я змінив кут зору. На вітринах залишалися модеми для мобільного інтернету, які в той час працювали далеко не ідеально. Але я раптом зрозумів: люди все одно купують їх, тому що «поганий інтернет» для них кращий, ніж його повна відсутність. У лютому 2009 року я особисто продав 77 підключень і вирішив повністю перебудувати бізнес навколо цього напряму.
У 2010 році разом із партнером Володимиром Куцом ми запустили інтернет-магазин. Тоді стало очевидно, що попит є не лише локально, а по всій країні. Уже з 2012 року ми стали найбільшим продавцем бездротового інтернету в Україні й утримуємо це лідерство досі.
Паралельно змінювалося і моє мислення. Спочатку я мислив локально - у межах свого міста. Потім почав мислити ринками: їхнім розміром, динамікою, перспективами. А згодом прийшов до головного висновку: бізнес - це насамперед люди. Саме правильні люди дають швидкість, масштаб і здатність доводити справи до кінця.
Якщо говорити про поради підприємцям-початківцям, то перше й найважливіше - знайти людину, з якою можна радитися. Це може бути наставник, ментор або коуч. Особисто я вважаю, що коуч навіть цінніший, бо він не дає готових порад, а допомагає знайти власні відповіді. Але водночас будь-які рекомендації не варто сприймати як абсолютну істину. Важливо мати додаткову точку зору, а не жити чужими рішеннями.
Друге - бути в сильному середовищі. Саме тому я вважаю клуби підприємців дуже важливими. Навіть якщо в тебе немає однієї конкретної людини, до якої можна звернутися, у тебе є середовище з сотень або тисяч людей, які вже проходили схожі виклики.
І третє - мислити ринками та довгою перспективою. Багато підприємців дивляться лише під ноги й вирішують питання цього тижня або цього місяця. Але це робить мислення коротким. Я вважаю, що варто підняти голову й дивитися хоча б на 5–10 років уперед, а ще краще - на 20. Потрібно запитувати себе: де я хочу бути через 20 років? І чи матимуть значення рішення, які я приймаю сьогодні? Якщо через 20 років ти навіть не згадаєш про це рішення, можливо, його взагалі не варто приймати особисто - нехай команда вирішує такі речі.
Те саме стосується і проблем. Дуже багато підприємців емоційно занурюються в складні ситуації, які через кілька років навіть не згадають. Для мене це питання раціональності й уміння бути більш далекоглядним.
Чесно кажучи, я не відчуваю, що бізнес щось у мене забрав. Навпаки - він дуже багато дав.
Звичайно, були моменти виснаження, коли хотілося все кинути. Але мене завжди тримало відчуття порядності. Я розумів, що можу сховатися від інших людей, але не від самого себе. І все життя доведеться жити із власними рішеннями та вчинками.
Тому для мене є дуже простий критерій: чи буду я пишатися цим рішенням? Якщо так - я дію. Якщо ні, якщо це хочеться приховати або соромно комусь розповісти - значить, це неправильний вибір.
Разом із дружиною ми також створили в Німеччині безкоштовний жіночий клуб «Дівчата рулять». Ми допомагаємо українкам адаптуватися за кордоном: знайти друзів, лікарів, нянь, перевірених людей і просто відчути підтримку.
Ідея цього проєкту дуже проста: дати людям відчуття дому навіть далеко від дому. Коли ти живеш у своєму місті, у тебе є коло знайомих, яким можна зателефонувати й швидко вирішити будь-яке питання. А після переїзду це відчуття зникає. Ми хочемо його повернути.
Якщо говорити про моє бачення майбутнього, то сьогодні головний фокус для мене - допомагати підприємцям ставати сильнішими, швидшими й ефективніше досягати своїх цілей.
У найближчі п’ять років я хочу випустити щонайменше п’ять книг на ці теми. Я вже активно працюю над книгою «Ясність. Як приймати рішення в умовах невизначеності». Після неї буде книга «Масштаб» і навчальна програма для підприємців про те, як будувати масштабний бізнес.
Сьогодні я все більше відчуваю вплив саме через розвиток підприємців. Коли я займався бездротовим інтернетом, нам вдалося підключити понад 150 тисяч сімей. Але зараз, працюючи з підприємцями, я бачу, як через їхні рішення впливаю на сотні й тисячі інших людей - співробітників, команди, родини.
Коли підприємець починає мислити ясніше й ухвалювати сильніші рішення, це змінює життя великої кількості людей, навіть якщо вони ніколи не дізнаються, хто стоїть за цими змінами.
Я абсолютно щаслива людина. І для мене щастя - це подолання перешкод на шляху до важливої цілі.
Мені дуже подобається ця ідея: якщо в тебе є велика ціль і ти проходиш через труднощі, долаєш їх і рухаєшся вперед - саме в цьому народжується справжнє відчуття життя.
Якщо людина просто їде рівною дорогою без викликів, вона майже нічого не відчуває. Але коли бачить перешкоду, проходить її й рухається далі - з’являється емоція, драйв і відчуття перемоги.
Саме тому люди підкорюють гори, займаються важкими видами спорту, беруться за складні задачі. Найбільший кайф - не в комфорті, а в подоланні труднощів заради чогось справді важливого.
Перший в Україні, хто почав продавати телефони в кредит
Як прийшла ідея бізнесу?
Спочатку я займався мобільними телефонами. Мені завжди дуже подобалася техніка: комп’ютери, телефони, усе нове.
У 16 років я мріяв працювати в цій сфері, але мене ніхто не хотів брати на роботу. Єдине місце, куди вдалося влаштуватися, - кур’єром у салон мобільного зв’язку.
Кілька місяців я працював за принципом «подай-принеси». Але одного разу не було продавця біля вітрини, зайшов клієнт, і я сам продав телефон.
Власники були настільки здивовані, що дозволили мені працювати продавцем. Уже в перший місяць я продав телефонів на 100 тисяч гривень, а в другий - майже вдвічі більше.
Потім я став першою людиною в Україні, яка почала продавати мобільні телефони в кредит. Я бачив, що люди можуть купити холодильник чи пральну машину в кредит, але телефони банки тоді кредитувати боялися.
Я ходив по банках, отримував відмови, але зрештою знайшов невеликий банк Family Credit і переконав їх кредитувати телефони під високі відсотки. Ми посадили кредитного експерта просто в магазині - і це одразу дало величезний результат.
Потім до нас приєднався Правекс Банк, і продажі знову зросли.
У 2005 році я вже став співвласником магазинів і почав відкривати власні точки.
Але у 2008 році настала фінансова криза. Курс долара різко зріс, попит на телефони майже зник, і бізнес залишився з великими боргами.
На вітринах залишалися модеми для бездротового інтернету. Інтернет тоді працював погано, але люди все одно купували його, бо альтернатива була ще гіршою - не мати інтернету взагалі.
Тоді я зрозумів: на модемах ми заробляємо значно більше, ніж на телефонах. У лютому 2009 року я сам продав 77 підключень мобільного інтернету й вирішив повністю перебудувати бізнес.
У 2010 році до мене приєднався партнер Володимир Куц. Ми створили інтернет-магазин і були здивовані тим, що люди почали замовляти модеми з усієї країни.
З 2012 року ми стали найбільшим продавцем бездротового інтернету в Україні. І це лідерство тримаємо досі.
Природна цікавість і толерантність до невизначеності
Які ключові навички допомогли вам запустити бізнес?
Думаю, ключових речей було кілька.
Перше - це природна цікавість. Мені цікаво абсолютно все. Іноді це навіть лякало оточення. Батько казав, що я надто допитливий.
Друге - висока толерантність до ризику. Я нормально переношу невизначеність. Можу жити в ситуації, коли один бізнес уже просідає, а інший ще не виріс, і при цьому не панікувати.
У моєму житті було багато таких періодів, і, мабуть, я переношу їх легше, ніж більшість людей.
Муляжі на вітринах, поки кур'єр біг на склад
Які 3 найскладніші виклики ви вирішили в перші роки?
Один із найскладніших моментів був тоді, коли мій роботодавець раптово зник. У нього був бізнес із продажу телефонів і ще один, не зовсім легальний напрям. Ймовірно, через проблеми він просто сховався.
У результаті декілька магазинів залишилися без керівника. Власники приміщень сказали мені: «Тепер це твій бізнес».
У мене не було грошей, товару й розуміння, що робити далі. Але мені дали можливість працювати.
Я домовився з постачальниками про телефони у відтермінування, а щоб вітрини не виглядали порожніми, попросив у брендів Nokia, Samsung і Sony Ericsson демонстраційні макети телефонів.
На вітринах стояли муляжі, а коли клієнт хотів купити модель - кур’єр біг на склад по справжній телефон.
Так ми виживали й розвивалися.
«У тебе не компанія, а клуб за інтересами»: два уроки, що змінили все
З якими кризами ваш бізнес стикався та як ви їх подолали?
Фінансова криза 2008–2010 років
У той період я залишився з великими боргами. До того ж я ще й невдало запустив стартап у Києві, після якого боргів стало вдвічі більше.
Я не розумів, як із цим впоратися, поки не зустрів наставника, який навчив мене фінансового управління та управлінського обліку.
Він пояснив мені дуже важливу річ: менеджмент - це управління майбутнім, а не минулим.
Я почав планувати витрати, прогнозувати платоспроможність і впливати на майбутні рішення. Уже у 2012 році я повністю закрив усі борги.
Ще одна важлива порада, яку я тоді отримав: «Ти можеш віддавати хоча б 50 доларів на місяць? Віддавай».
Спочатку з мене сміялися, але згодом почали дякувати за те, що я хоча б поступово повертав борги.
Управлінська криза 2012–2013 років
Я запросив у Харків бізнес-тренера Ваче Давтяна, очікуючи, що він похвалить нашу компанію. Але він сказав: «У тебе не компанія, а клуб за інтересами».
Для мене це був шок.
Ми починали багато проєктів і не доводили їх до кінця. У компанії не було системності, правил і відповідальності.
Через підхід Адізеса я побачив, що в нас майже немає адміністраторів - лише люди-генератори ідей.
Я намагався найняти сильного адміністратора, але швидко зрозумів: проблема не в людях, а в мені самому. Мені довелося розвивати в собі адміністративну роль і навчитися будувати систему.
Мислити ринками, що ростуть, а не боротися з реальністю
Які рішення виявилися найбільш ефективними для росту компанії?
Перше - це вміння мислити ринками.
Важливо дивитися не лише на те, скільки ти заробив за рік, а на весь економічний цикл. Є ринки, де сьогодні можна заробити дуже багато, а завтра - майже нічого.
Тому я намагаюся працювати на ринках, які ростуть, а не боротися з реальністю.
Друге - це люди.
Мій головний принцип: бізнес - це люди та ідеї.
Для мене дуже важливо, з ким я проводжу свій день, із ким працюю та будую щось спільне. Я хочу працювати з амбітними людьми, яким можна довіряти, які роблять речі відповідально й без постійних нагадувань.
Коли поруч саме такі люди, бізнес перестає бути боротьбою й перетворюється на гру, де ви разом створюєте щось круте. А гроші стають приємним наслідком, а не самоціллю.
Чому я перестав бути «пастухом»
Яку вашу помилку ви сьогодні вважаєте найціннішим досвідом?
Найцінніші помилки для мене були пов’язані з людьми.
Колись я вірив у жорсткий менеджмент. Думав, що якщо не можеш домовитися з людьми - можна змусити.
Це працює, але забирає надто багато сил. Ти постійно стаєш у роль контролера й наглядача.
У якийсь момент я зрозумів, що не хочу так жити й працювати. Я не хочу бути «пастухом». Мені ближчий формат партнерства - рівний із рівним.
Тому сьогодні я намагаюся збирати навколо себе людей, яких надихає те, що ми робимо, яким близькі наші цілі та цінності.
Коли поруч саме такі люди - навколо тебе формується середовище, у якому хочеться жити й працювати.
