Перший бізнес: від айтішника до підприємця зі 100 доларами
Я починав спеціалістом в ІТ-відділі районної адміністрації Києва: обслуговував комп’ютери, збирав мережі, закривав типові задачі. В нашому відділі довго обговорювалася ідея реорганізації в комунальне підприємство техпідтримки для державних структур - власний сервіс «усе в одному», замість проведення тендерів на обслуговування і пошуку сторонніх підрядників. Начальник відділу мав стати директором, а я і ще один спеціаліст займатися обслуговуванням, але вже не за маленьку державну зарплату. Та система виявилася надто повільною: задум буксував і не рухався з місця.
Паралельно з роботою я займався збиранням та налаштуванням комп'ютерів на фрилансі, і в певний момент вирішив рухатися далі і подав заяву на звільнення. У кишені було сто доларів, які я витратив на реєстрацію свого першого приватного підприємства - і коштів одразу не стало, зате з’явилася власна печатка.
Парадоксально, але саме після звільнення мене запросили на посаду директора комунального підприємства, про яке так довго говорили. Відділ комп’ютерного забезпечення при цьому не реорганізовували і його начальник залишився на своєму місці і був змушений працювати зі мною вже в новій якості.
Романтика швидко розвіялася: ніхто не змусив «усіх працювати з нами», бюджетного фінансування не виділили, а додатковий податок у районний бюджет був цілком реальним. Ми перетворилися на звичайну господарську компанію з усіма ринковими ризиками. Але ми активно розвивалися, згодом у штаті працювало 13 людей, були офіс, склад, міні-АТС, комп’ютери у кожного. Ми отримали сертифікати про статуси офіційних партнерів Microsoft, Intel, Western Digital, AMD, Konica Minolta, Seagate, ABBYY, ASUS і ще купи брендів. Але на цей стримкий розвиток йшли всі без винятку зароблені гроші, в запасі нічого не залишалося. 2008 рік боляче вдарив. Держава, на яку припадало близько 80 % наших продажів, фактично «поставила платежі на паузу»: акти не підписують, грошей «поки що немає». Частину заборгованостей закрили через три роки, частину - не закрили взагалі, .
Ми опинилися між валютними жернами: гривнева дебіторка проти доларових боргів постачальникам. Ліміти урізали, долар підскочив із п’яти до восьми, а касовий розрив утворив нереальну прірву. Я чесно виходив до команди тричі. Спершу - «все складно, але тримаємося». Потім - «тимчасово без зарплат, я все віддам». І зрештою - «я не знаю, як платити далі; будемо ділити все, що заробимо». Хтось пішов одразу, хтось тримався довше.
Я розумів: можу почати вдруге - але знову з нуля. І тоді я вирішив, якщо треба проходити шлях з самого початку, то нехай це буде новий шлях. Паралельно основній роботі я фанатів від автомобільних квестів: спочатку грав, згодом почав організовувати. Робив тематичні ігри, витрачав на призи більше, ніж заробляв на участі. І коли стало очевидно, що ІТ-бізнес в скрутному становищі, я порахував, якщо припинити «переливати» гроші в подарунки, квести приноситимуть стабільні 100 доларів на місяць. Ця сума, звичайно, виглядала смішно але це було на 100 гарантованих доларів більше ніж на той момент з компьютерами.
Так я поступово закрив ІТ-напрям і перетворив хобі на комерційну справу. Спочатку це були щотижневі ігри для квестерів, потім поступово ми вийшли в корпоративний сегмент: квести, тімбілдінги, до B2C ринку додався й B2B.
Через декілька років паралельно стартував PubQuiz - класична англійська пабна вікторина, яку ми першими почали проводити в Україні понад одинадцять років тому. І до сьогодні у вечірніх пабах команди записують відповіді на бланках, слухають музичні фрагменти, відгадують логотипи, країни, факти. Формат став масовим. В 2017 році ми навіть встановили рекорд Книги рекордів України, коли більше тисячі людей одночасно взяли участь в інтелектуальній вікторині на семи локаціях.
