Світлана Ківіренко

Мене звати Світлана Ківіренко і сьогодні я керівниця в нафтохімічній галузі й засновниця Mamacita — соціального простору для мам і дітей. Я за освітою хімік і вже понад 15 років працюю в американській компанії, яка постачає хімічну сировину в Україну. Це моя основна професійна діяльність, у якій я пройшла шлях до керівної ролі на рівні регіону Євразії. Паралельно я розвиваю власний проєкт Mamacita та нещодавно завершила навчання на Executive MBA. Усе це — разом із материнством: я виховую двох дітей і живу з ними в Києві.

Коли у 2019 році народився мій син, я не мала жодного дня декретної відпустки. На той момент я обіймала позицію, де не було можливості передати відповідальність, і, відверто кажучи, я сама не була готова це зробити. Я одразу почала поєднувати роботу й материнство, і саме тоді вперше гостро відчула системну проблему: брак часу для себе. Я водила сина на розвиткові заняття і щоразу стикалася з абсурдною ситуацією — півтори години очікування без можливості використати цей час ефективно. Водночас базові потреби — догляд за собою, відновлення — нікуди не зникали, але реалізувати їх ставало дедалі складніше.

Саме з цього досвіду народилася ідея Mamacita — простору, де мама і дитина можуть одночасно отримувати необхідне: дитина — розвиток і турботу, мама — час для себе, відновлення і ресурс.

Спочатку це була лише ідея поза межами моєї основної сфери. Повернулася до неї вже під час навчання на MBA: почала структурувати концепцію, оформлювати її в модель, тестувати логіку. У 2022 році я вже активно шукала приміщення в Харкові для запуску, але повномасштабна війна зупинила ці плани. Два тижні з дітьми в підвалі під обстрілами, евакуація 8 березня, переїзд до Львова, а згодом — сім місяців життя в Італії. Повернення в Україну, новий побут у Києві в умовах обстрілів і блекаутів — усе це стало не лише випробуванням, а й точкою внутрішнього перезавантаження.

Попри обставини, ідея не зникла. Навпаки — набула більшого сенсу. Я чітко усвідомила, наскільки мамам під час війни бракує підтримки: часу для себе, можливості довірити дитину, просто видихнути.

У січні я знайшла приміщення, сформувала фінальну концепцію і створила бренд Mamacita — простір, у якому поєднується турбота, жіночність і сила. Уже в червні 2023 року ми відкрилися. Моєю метою було створити не просто сервіс, а місце, де жінка відчуває, що про неї справді дбають. Саме тому в Mamacita з'явилися не лише базові послуги, а й групи психологічної підтримки, події, благодійні ініціативи. Це простір спільноти, а не лише бізнесу.

Джерелом сили для мене є віра. Вона дає внутрішню опору й допомагає рухатися вперед навіть у найскладніші періоди. Водночас мене надихають люди — їхня вдячність, довіра, живі емоції. Це найкраще підтвердження, що я рухаюся в правильному напрямку.

Останнім часом я свідомо вчуся знаходити час для себе. Повернула в життя спорт і танці — речі, які наповнюють мене енергією. Я все більше переконуюся: турбота про себе — це не розкіш, а необхідна умова для стійкості. І навіть дитячі мрії можна і варто реалізовувати у будь-якому віці.

Дивлячись у майбутнє, я хочу зберегти цю енергію і масштабувати свої проєкти. Моя амбіція — перетворити Mamacita на мережу, яка не лише розвивається як бізнес, а й створює реальну соціальну цінність: підтримує жінок, формує середовище і робить свій внесок у майбутнє України.

Мій шлях не був простим, але вже сьогодні він доводить: важливо не здаватися. Жінки мають величезну внутрішню силу, особливо коли об'єднуються і підтримують одна одну. Я вірю, що кожна має своє призначення — і його варто реалізовувати, навіть якщо обставини здаються несприятливими. Якщо ти справді чогось хочеш, можливості завжди знайдуться.

Як прийшла ідея бізнесу?

Ідея Mamacita народилася не з тренду, а з мого особистого досвіду як працюючої мами. Коли моєму сину був один рік і один місяць, я возила його на розвиткові заняття о 8:30 ранку. Вони тривали півтори години, і дитина займалася окремо від мами. Увесь цей час я чекала в машині, бо не встигала зробити нічого корисного.

Після занять я відвозила сина до мами, оскільки не користувалася послугами няні, і лише тоді намагалася знайти час для базових речей — наприклад, манікюру. Це здавалося нелогічним. Я не розуміла, чому не можу використати ці півтори години для себе, залишаючись поруч із дитиною та будучи впевненою в її безпеці.

Так виникла ідея створити простір, де мама і дитина можуть якісно проводити час паралельно: дитина — у розвитку й турботі, мама — у відновленні, красі та спокої.

Пізніше, під час навчання на MBA, мені потрібен був проєкт, і я повернулася до цієї ідеї: сформувала місію та візію, перевірила бізнес-модель. У Харкові на лютий 2022 року в мене вже була команда на ключові ролі та погоджене приміщення, але запуск зупинила війна.

У грудні 2022 року, вже в Києві, під час перших масштабних блекаутів я відчула сильний внутрішній імпульс діяти. У мене не було ні контактів, ні команди, ні розуміння, як реалізувати ремонт у новому місті. Проте я довірилася цьому відчуттю і почала рухатися вперед. Так Mamacita з'явилася в Києві як повноцінний простір, що одночасно підтримує і маму, і дитину.

Які ключові навички допомогли вам запустити бізнес?

Фундаментом стали два джерела. Перше — управлінська база, яку я отримала під час Executive MBA: вміння формулювати місію та візію, будувати бізнес-модель, мислити системно й стратегічно.

Друге — мій багаторічний досвід роботи у великій американській компанії зі зрозумілою структурою. Це дало мені розуміння організаційної архітектури, ролей і процесів, а також того, як стратегічні рішення впливають на локальні ринки.

Окремо важливу роль відіграли практичні навички: здатність швидко приймати рішення в умовах невизначеності, знаходити людей без рекомендацій, будувати команду на основі цінностей, а також готовність самостійно занурюватися в деталі — від концепції до інтер'єру.

Які 3 найскладніші виклики ви вирішили в перші роки?

Перший — пояснити ринку нову концепцію. Через Instagram потрібно було донести цінність не просто салону з дитячою кімнатою, а простору, де дитина розвивається окремо, а мама в цей час відновлюється. Це вимагало подолання як маркетингового, так і культурного бар'єру.

Другий — операційна реальність війни. Блекаути, відсутність світла, інколи тепла та води. Частину процесів ми адаптували, але одночасна відсутність усіх базових ресурсів залишалася серйозним викликом.

Третій — чутливість аудиторії до зовнішніх подій. Мами з дітьми гостро реагують на питання безпеки та стабільності, і будь-які загострення одразу впливають на відвідуваність. Додатково на старті був кадровий виклик: у новому місті потрібно було знайти людину на керівну роль, якій можна довіряти, а для мене довіра — ключова цінність.

З якими кризами ваш бізнес стикався та як ви їх подолали?

Найвідчутніші кризи для Mamacita — це циклічний відтік клієнтів на тлі війни та відчуття, що іноді ми рухаємося по колу, коли зовнішні обставини виявляються сильнішими за маркетинг.

Зима стала для мене точкою переосмислення. Я чітко побачила: виживати самостійно значно складніше, ніж у взаємодії з іншими. Колаборації перестали сприйматись як ризик для репутації й стали інструментом стійкості та розвитку.

Водночас війна стала не лише бізнесовою, а й особистою кризою. Евакуація з Харкова потягом 8 березня після двох тижнів у підвалах, тимчасове життя у Львові, пів року в Італії, повернення та побудова нового життя в Києві — усе це сформувало нову опору всередині мене. Парадоксально, але саме MBA-спільнота стала для мене інфраструктурою підтримки: через людей, допомогу з житлом і відчуття, що я не одна.

Які рішення виявилися найбільш ефективними для росту компанії?

Найбільший ефект дали рішення про гнучкість і відкритість до партнерств. За характером я наполеглива, перфекціоністка і схильна тримати високу планку, іноді навіть ідучи проти течії. Але реальність війни показала: важливо не доводити модель до ідеалу будь-якою ціною, а адаптувати її так, щоб вона могла жити й розвиватися.

Практично це означало розширення формату. Ми додали ігровий компонент і можливість залишати дитину, адже для частини мам це критична потреба. Відкрили простір для жінок без дітей і отримали новий сегмент аудиторії. Почали активно працювати з колабораціями — те, чого раніше я уникала через страх втратити контроль якості. Зараз я бачу, що партнерства дають не лише трафік, а й стійкість і відчуття спільноти.

Ще одне важливе рішення — швидкість запуску. Договір оренди я підписала в січні, а вже в червні ми відкрилися. Багато процесів я брала на себе. Це було не про «зробити все самостійно», а про прагматичний підхід до швидкості в умовах нестабільних ресурсів і підрядників.

Яку вашу помилку ви сьогодні вважаєте найціннішим досвідом?

Я не помиляюсь, а набуваю досвід. І таких досвідів досить багато, але жодного з них не назву помилкою, бо врешті решт я там, де я є зараз завдяки ним.

Як ви заробили свої перші $100?

Перші гроші я заробила у 14 років, продаючи напої та морозиво на харківському авторинку «Лоск». Точну суму не пам'ятаю, але це був мій перший досвід самостійного заробітку.

Як ви заробили свої перші $1 000?

Перші 1000 доларів я заробила у 22 роки, працюючи керівницею продажів у аналітичній компанії по ринку полімерів в СНД Market Report.

Як ви заробили свої перші $10 000?

Перші 10 000 доларів — це вже бонуси за результати в нафтохімічному бізнесі.

Як ви заробили свої перші $100 000?

Перші 100 000 доларів я також заробила в цій сфері. Саме ці кошти стали основою інвестицій у запуск Mamacita.

Я бачу свою цінність у двох площинах.

Перша — нафтохімічна та полімерна галузь. Я добре розумію ринок, причинно-наслідкові зв'язки та вплив нафтогазової кон'юнктури на інші бізнеси й економіку загалом — від тренду цін на паливо до ціни на хліб.

Друга — підприємницька й людська. Це запуск проєкту з нуля в новому місті під час війни, формування команди через цінності, робота з чутливою аудиторією, а також особисті трансформації та підтримка людей у складних станах. Я вмію слухати, бути поруч і допомагати проживати складні емоції.

Я також глибоко вірю в силу середовища. У кризі важливо не закриватися в ілюзії «успішного успіху», а чесно говорити про труднощі й шукати взаємодію.

Ваш досвід: як систематизувати бізнес?

Для мене систематизація починається з ролі власника. Він не має бути занурений у щоденну операційну діяльність, а виступати окремим джерелом бачення і відповідати за стратегію.

Далі — архітектура бізнесу: структура ролей, зона відповідальності, логіка процесів. І лише після цього — інструменти: CRM, автоматизація, розсилки та інші формалізовані рішення.

Водночас я завжди враховую специфіку бізнесу. Сервісний простір і нафтехімічна компанія систематизуються по-різному. У Mamacita я одразу закладала правильну архітектуру, навіть якщо це фінансово складніше на старті, і поступово рухаюся до автоматизації всього, що є доступним зараз.

Ваш досвід: як вирости х2 за рік?

У загальному сенсі зростання вдвічі неможливе без глибокої експертності та інтенсивної роботи. Це про інтуїцію, яка формується через реальне розуміння ринку.

Якщо говорити чесно про Mamacita, я ще шукаю власну формулу такого зростання. Наш бізнес сильно залежить від фізичної присутності людей і зовнішніх обставин.

Наразі ми працюємо з тим, що можемо масштабувати: використовуємо всі доступні інструменти залучення, розширюємо формат послуг, відкриваємося для нових сегментів і розвиваємо партнерства, які дають стабільність і новий потік клієнтів.