«30% моїх клієнтів – учасники клубу»

«Найняв на роботу свою викладачку» 

Мій перший заробіток стався, коли мені було 14 років. Це вийшло з хобі: я любив кататися на велосипеді у стилі «стріт» – коли стрибаєш через перешкоди, робиш розвороти на 360 градусів у повітрі. Це був досить дорогий вид спорту. Першу інвестицію на велосипед – 840$ мені надали батьки. Велосипед потрібно було постійно оновлювати, а тягнути гроші з батьків було вже незручно. Тому я домовився з великою компанією-постачальником запчастин. Офіційно працевлаштувати мене не могли, але зв'язали з дилером, який дав мені оптові ціни. Я зайшов на ринок, демпінганув і почав продавати. Клієнтами були тоді мої друзі, колеги, товариші з велосипедної спільноти. Тому з продажами не було жодних проблем. Так я заробив на велосипед, який у підсумку коштував 5000 доларів!

Далі я переїхав до Києва, і там постав вибір: навчання чи хобі. Моєю мрією було вступити на юридичний факультет університету Шевченка. На той час там можна було навчатися або зі зв'язками, або за гроші. У моїх батьків не було ні того, ні іншого, тому довелося вчитися. Я мріяв стати адвокатом і мати велику юридичну компанію. Тому на 5 курсі - у 2015 році, відкрив свою першу юридичну практику, яка існує досі. Спочатку я працював сам, потім найняв декілька співробітників. Одним з них була моя викладачка з університету, кандидатка наук. Займалися цивільним правом, спадковістю, адміністративними напрямками, отриманням документів. Це були мої перші кроки до міжнародних справ, пов'язаних з візами та громадянством.

«Залишив справу, коли заговорили про відкати» 

У той час я познайомився з одним зі своїх клієнтів, який був куратором декількох заводів, і паралельно з юридичним бізнесом я почав займатися поставками різного обладнання. Для мене це не стало фінансовим трампліном, бо основний прибуток я віддавав батькам – їхня компанія тоді переживала не найкращі часи. Але це був неймовірний досвід. Мені був 22 роки, а я сидів за одним столом з людьми вищого ешелону і вів переговори. Пізніше цей напрямок залишив, коли зрозумів, що для експоненціального росту - треба укладати “угоди з совістю”. І це вже не бізнес, а історія, в якій не хочу брати участь.

Паралельно тестував різні ніші – від сільського господарства до маркетингової агенції. Далі почав займатися фінансовим сектором. Це був дуже веселий час, про який багато не розповіси: коли швидко ростеш у цьому секторі в Україні, бізнесу потрібен захист. У нас навіть була служба безпеки, бо постійно хтось намагався «кинути». Чим більший бізнес, тим сильніший захист йому потрібен. Я зрозумів, що ринок в Україні досить невеликий і працює за правилами, які мені не подобаються. Тому ми почали дивитися на Європу, Штати та глобальний ринок.

Партнери у 150 країнах 

Сьогодні ми займаємося структуруванням грошей, податковим плануванням, розблокуванням активів, побудовою холдингових структур та супроводом інвестиційних угод. Я б не розділяв юридичний та фінансовий бізнес, бо це цілісна структура. Наші клієнти – це середній та великий бізнес, переважно IT та e-commerce. Зараз у нас близько 400 постійних клієнтів.

Щоб було зрозуміліше – наведемо приклад. У клієнта - великого постачальника є покупці з Узбекистану. Його європейський банк відмовляється приймати гроші з цієї країни, бо вважає її високоризиковою. Ми структуруємо угоду так, що його клієнти відправляють гроші нам, а далі за агентською угодою, перераховуємо кошти з нашої європейської компанії. Ми шукаємо можливості в обмеженнях і говоримо: «Немає невиконуваних завдань, є лише питання ціни та етики». Але етика – ключове. Ми не працюємо з санкційними країнами. Хоча російський ринок дуже великий, для нас це питання принципу. Партнери знаходяться у понад 150 країнах світу, а працюємо у більш ніж 50 державах.

«Будь найслабшою людиною в кімнаті» 

У 2017 році я вступив до Young Business Club. Ще у 14 років читав книги про успіх і розумів, що мені потрібне сильне оточення. В університеті його не знайшов: на парах сиділи діти багатих людей, а не багаті люди. Тому там навчився тільки витрачати, а не заробляти. Коли я прийшов у клуб, то знаходився на «першій сходинці» серед учасників. Мені було цікаво спілкуватися з підприємцями, захоплював їхній спосіб мислення. Поступово клуб став для мене фільтром, радаром «свій-чужий». Коли людина з клубу, до неї автоматично більше довіри. Це вже відібрана публіка. Зараз клуб для мене – це не тільки про бізнес. З клубу приходить до 30% моїх клієнтів.

Лісабонський клуб – це щось неймовірне. Ірина Воробйова зібрала дуже класних людей. Коли приїжджаєш у нову середу, місцеві учасники стають твоїми провідниками. Вони показують країну зсередини, тоді краще розумієш її культуру, тренди. Це трамплін для виходу на нові ринки. 

Головне в клубі – це люди, зростання та можливості. Хочеш рости – будь найслабшою людиною в кімнаті. У YBC завжди є люди, які сильніші за тебе у бізнесі, родині, філософії. Це неймовірно стимулює. Крім ділових стосунків, у клубі можна отримати друзів. Особливо цінним став випадок, коли я переїхав до Португалії. Завдяки клубу не був там один. Наприклад, з Максимом Яківчуком ми познайомилися ще в 2018 році, але здружилися саме в Португалії. Ми називаємо один одного «кум», хоча нікого не хрестили. Ми стали дуже близькими друзями з Іллею Смоленко, приїжджаємо один до одного в гості, спілкуємося сім'ями. Також у мене склалися дуже теплі стосунки з Сашею Шереметою, з Василем Костевичем. З Антоном Гамзою, моїм партнером, теж познайомилися в клубі. Перший час їздили на рибалку. Хоча офіційно Young Business Club тоді в Португалії ще не почав працювати, люди з клубу вже робили свою справу.

“Отримати вижимку багаторічного досвіду”

Про силу нетворкінгу не можна перебільшити. Якось я озвучив свій запит щодо масштабуванняа і на веб-саміті Андрій Остапчук познайомив мене з Андрієм Годованцем. Ми поспілкувалися всього півгодини, але цей діалог я «перетравлював» наступні півроку. Для мене це стало цінним кейсом, який показав, що клуб є таким собі «конектором». Адже один із найшвидших способів рости - це вчитися у людей, які вже досягли тих цілей, до яких ти прагнеш. Ти отримуєш їхній досвід, а потім адаптуєш його під свою природу, це неймовірно цінно.

Я іноді чую від учасників, що для когось «клуб не окупився». Але якщо йти до “янгу” з метою «окупити» внесок, то не варто цього робити. Бо клуб – це про стосунки, про комунікацію, про розвиток. Ти можеш отримати вижимку багаторічного досвіду від іншої людини за кілька годин розмови. В цьому і є сила.