Історія підприємці, яка відновлювала волосся Білла Клінтона та створила стартап за 14$ мільйонів

«Будь-яка ще не реалізована ідея надзвичайно схожа на утопію; нічого ніколи не можна було б досягти, якщо вважати неможливим усе, окрім того, що вже існує», Сімона де Бовуар (французька письменниця, філософ).

Усе почалося зі Львова — міста, яке пахне кавою і шоколадом. У Львові я вступила до медичного університету, переконана, що стану хірургом. Шість років чергувань, нічних операцій, асистенцій. Але коли прийшов час вибору, я зіткнулася з законом старшого світу: дівчатам у хірургії місця немає. «Варіть борщі», — казали мені ті, хто тримав скальпель і владу. У той час право навчитися оперувати скальпелем коштувало надто дорого та не гарантувало нічого, окрім чверть ставки в поліклініці.

Я не хотіла миритися з цим. Вибрала дерматоонкологію — шкіра як поле битви між життям і смертю. Після закінчення університету я поїхала стажуватися до Ізраїлю, у Barzilai Medical Center, що за 17 кілометрів від сектора Гази. Однієї ночі почався обстріл. До шпиталю потекли потоки поранених, і всіх, хто мав руки, викликали до операційної. Я пішла. Головний хірург побачив, як я зашиваю рану, й після зміни повів мене до керівництва: «Вона не може втрачати цей талант. Їй треба подати документи на пластичного хірурга».

Я вступила на навчання на пластичну хірургію, ночами працювала, також виховувала маленьку доньку. Десять років — між Ізраїлем і Львовом, між операційною і домом. Спочатку мені подобалося: я робила ліфтинги, переробляла груди після випадків з невдалих 90-х. Та згодом відчула — це не зовсім про допомогу. Це краса задля краси, у той час як довкола — ін’єкційний хаос. Косметологами не були хіба ліниві, і до мене вже приходили виправляти чужі помилки. Тоді я обрала нішу, де йшлося не про обличчя, а про відновлення гідності. Волосся, пересадка, нові початки. Поїхала навчатись до Туреччини та Грузії, і, зрештою, я — серед двадцяти найкращих трихологів - хірургів трансплантологів волосся у світі. Зараз вже я проводжу навчання  для американських лікарів.

Але все почалося значно раніше — у львівському аеропорту, де я, ще студенткою, працювала фельдшером. «Мене кликали, коли вже було все зовсім погано», — так можна назвати той розділ мого життя. Я лікарка невідкладних станів. Люди приходили сюди з мрією про подорож, але часом доводилось мати справу з гіпертонічними кризами, істериками, епілепсіями та іншими людськими проблемами.

Жінки, що поверталися з Італії, плакали через дітей — тих, кого могли відібрати, бо вони мали інше громадянство. Одного разу я приймала пологи просто в літаку. Іншого — готувала екіпаж до президентського рейсу. Моя робота тоді — це протокол: надання невідкладної допомоги, контроль здоров’я членів делегації, координація служб. Але за протоколом стояла жива тривога. 2008 рік, літак з Мадрида з дітьми на борту. Один двигун не працював. Він сів із третьої спроби. Тоді я була вагітна. Той день ледь не коштував мені дитини. Після цього я зрозуміла: час іти.

Пізніше був Покровськ, фронт, шрами після полону та катувань, що треба було стерти — не лише з тіла, а й з пам’яті. Я винайшла препарат, який перетворює рубцеву тканину на здоровішу шкіру. У Дубаї отримала за нього перше місце та численні пропозиції очолити їхні клініки.

Тепер у мене три клініки — у Львові, Ужгороді, Голлівуді.  У моєму записі — знайомі вам імена. Білл Клінтон, Гайді Клум, акторка Дженні Гарт, зіркова астрологиня Анджела Перл, Бреннан Кил Кук, який зіграв у фільмах “Блідо-блакитне око”, “Великий потенціал” та багато інших, імена яких я не можу розголосити в силу конфіденційності. Мій стартап із лікування облисіння оцінюють у 14 мільйонів доларів. Але найбільше я пишаюся не цим, а тим, що на Заході України вже 9 років ми опікуємося 4500 самотніми літніми людьми. Усі співбесіди для моїх клінік проходять саме там, серед стареньких. Людина, яка не може подати руку немічному, не може працювати зі мною.

Ми впровадили штучний інтелект — не як заміну людяності, а як інструмент. Один бот тепер робить роботу шести адміністраторів. Він структурує дані, надсилає документи, готує пацієнтів. Але він також фантазує, бо в інтернеті є багато інформації, яка не є лікарською та не є правдивою. Ми  завжди все перевіряємо і пацієнт отримує лише точну лікарську інформацію. Незабаром він зможе сканувати зіниці, бачити спадковість. Це не фантастика — це продовження тієї ж ідеї, з якою я починала: вчасно прийти на допомогу, коли людині погано.

У 2020-му я приєдналася до Young Business Club. Клуб став не просто місцем контактів — радше нагадуванням, що навіть у бізнесі є поняття довіри. Я літала через океан, щоб встигнути на зустріч. Головне - це створювати навколо себе простір довіри та оточувати себе людьми, які рухаються вперед, незважаючи ні на що. А тепер ми збираємось у моїй клініці в Лос-Анджелесі — маленький український бізнес ком’юніті серед голлівудського сяйва.

Практична користь від клубу була і залишається достатньою. Відколи я зайшла в YBC у 2020 році, усі наші замовлення в Україні - від вивісок до повноцінних ремонтів у клініках, меблі, пожежні сигналізації - все робили представники з клубу. 

Моя головна порада для новачків клубу - цінувати людей, які навколо. Раз вони вже зайшли в клуб, вони перевірені і мають частину твоїх цінностей. Головне - створювати навколо себе цей простір довіри. Мені здається, наступні кілька років саме цінності будуть не просто трендом, а стилем життя.

Мені часто кажуть, що треба відпочивати, що дві години сну — замало. Можливо. Але хіба не так виглядає життя, коли справа жінки не тільки варити борщ?

‍

Розповідала Мирослава Новосільська

Редагувала Олена Грабб