Сергій Осінній: Як я закрив у клубі потребу у визнанні та знайшов друзів

Мій робочий шлях розпочався з спеціальності монтажника в інтернет-провайдері. Одного разу клієнт, якому я налаштовував комп'ютер, запросив мене на роботу аналітиком у компанію ігорного бізнесу. Там я пройшов шлях до директора, ми агресивно розвивалися, після Херсона відкривали філії в Запоріжжі та Миколаєві. Отримав перші підприємницькі навички, бо власник практично не втручався у справи, і повністю змінив операційне управління, запровадив аналітику та сфокусував компанію на результат.

А потім, у 2009 році, гральний бізнес в Україні заборонили одним днем. У мене на руках була дружина з маленькою дитиною, ми жили в орендованій квартирі в Херсоні, і треба було терміново щось вирішувати. Я подивився по сторонах і звернув увагу на аграріїв. Зрозумів, що гроші там є, і послуга купівлі-продажу зерна має попит.

Знайшлося кілька знайомих, які займалися зерном, але мало хто хотів навчати, боячись конкуренції. Все ж вдалося знайти одну людину і запропонувати такі умови, що я працював тільки з ним. Далі почалися самостійні поїздки по фермах та колгоспах, і справа пішла. За 2-3 місяці була сформована база клієнтів. Стартовий капітал, зароблений за роки в гральному бізнесі, складав близько 50 тисяч доларів.

“Уявляв, щоб всі фури, що їдуть на зустріч завантажені моїм зерном”

Їздити за зерном доводилося з 6 ранку до півночі, але завантажити вдавалося максимум 3-5 машин на день. Хотілося більшого. Їдучи дорогою і дивлячись на зерновози, я уявляв, щоб вони всі були завантажені мною і прямували до мене в порт. Що б такого досягнути, стало зрозуміло: самотужки не впоратися.

Через три місяці було зібрано всіх знайомих, брата, колишніх колег з грального бізнесу, яким запропонував долучитися до справи. Вчити їх довелося вже мені: запрошував тренерів з продажів, передавав власний досвід, організовував спільні поїздки на перші зустрічі. Вони працювали на моїх грошах і за моєю технологією, а я ділився з ними відсотком. Так на дорогах з'явилося вже не 5, а 15 моїх машин на день.

Згодом через сарафанне радіо почали приходити інші люди - їх приваблювало те, що їм давали гроші на закупівлю, це головний ресурс в аграрці. Однак з кожним роком маржа на ринку падала, і платити відсотки стало невигідно. Тоді, десь з 2012 року, прийшло рішення створити власний відділ закупівель, щоб не залежати від сторонніх постачальників.

“Повернутися на рівень стартапу”

Перший великий прорив стався під час локдауну у 2020 році. Коли всі сиділи по домівках, пройшов курси, піймав натхнення і почав найм команди через Zoom. Було найнято 5 менеджерів та розширено штат. Ці люди почали працювати, розпоряджатися грошима, а вживу ми з ними побачилися лише через два місяці. Вміння добре перевіряти людей ще з часів грального бізнесу дозволило мінімізувати ризики. Поки більшість конкурентів сиділа на місці, ми зробили прорив і зросли в обсягах у декілька разів.

Другий прорив трапився після початку повномасштабного вторгнення. Спочатку, це звісно, був шок, багато коштів застрягло в боргах, команда роз'їхалася. Сім'ю довелося відправити за кордон, а самому - місяць намагатися зібрати гроші. Наприкінці березня 2022 року, командою з семи людей, була спроба відновити роботу. Почавши телефонувати фермерам, ми зрозуміли, що ми - єдині, хто це робить. Для фермерів це було спасіння, бо зерно лежало на складах, а для нас - виявилося можливістью.

Довелося повернутися на рівень стартапу: працювати і як експедитор, і як бухгалтер. Але пощастило, що в команді залишилися HR та рекрутер, і почався швидкий найм людей. За півтора року компанія виросла до 130 людей, були відкриті офіси в Києві та Одесі, з нуля відбудовані клієнтська база та бізнес-процеси. На піку у 2023 році вантажилося близько 40 тисяч тонн зерна на місяць, що складає приблизно 80 машин на день!

Згодом на ринок повернулися великі гравці, а також підприємці з великими коштами з інших сфер, які почали демпінгувати. Цей фактор разом з двома роками неврожаю, змусили зайнятися оптимізацією. Зараз обсяги складають близько 20 тисяч тонн на місяць, робота йде з мінімальним прибутком в очікуванні, поки ринок очиститься від зайвих гравців.

Потрапив до клубу з третьої спроби! 

Мій шлях до клубу не був простим, довелося буквально «пробити оборону», бо двері для мене відкрили лише з третьої спроби. У 2020 році я захотів приєднатися до Young Business Club, бо прагнув розвитку. Пройшовши співбесіду по Zoom, отримав відмову - тоді були певні вікові обмеження.

Вже живучи в Києві, дізнався, що рамки розширили, і вирішив спробувати ще раз. Потрапив на бізнес-сніданок, розповів свою історію. Але знову не отримав відразу «так», а запрошення на ще один сніданок. Вже втративши надію, я все ж прийшов на третю зустріч, де був Андрій Смаль. І після цього, з третьої спроби, мене прийняли! 

Зараз розумію, що воно того варте. У клубі дуже яскраві, гарно організовані події. Але головне - це люди. Вони відкриті, діляться досвідом та шляхами вирішення проблем. В клубі можна отримати фідбек про будь-яке навчання чи спеціаліста. Якщо ти ставиш питання, люди витрачають свій час та ресурс, щоб допомогти. Чи навпаки, для мене клуб - це також закриття потреби у визнанні. Можу допомагати порадою. Коли до тебе, як до досвідченого підприємця, приходять за порадою молоді стартапери, а потім повертаються з фідбеком: «Я це зробив, це вогонь!» - це неймовірно. А підклуб дегустацій в клубі - це взагалі супермісце, де люди вільно спілкуються, відкриваються. Клуб дав мені не просто контакти, а справжніх друзів, з якими ми тепер дружимо сім'ями. Це Леонід Костюк, Артем Русанов, Катя Дуброва. Тож я щиро вдячний організаторам та кожному члену клубу за створення цієї унікальної спільноти. Мій приклад лише підкреслює, наскільки цінним є середовище.